Районна газета, або просто районка, як її називають журналісти, завжди була і залишається найближчим другом і порадником для своїх читачів. Це голос краю, його літопис і найцінніший архів. Газета за газетою – і ось підшивки «Баришівського вісника» за минулі десятиліття займають не одну шафу. І в кожному номері – життя рідного району, його найбільша цінність – люди. Біографію Баришівщини покоління журналістів райони писали не сухими фактами і цифрами, а пропускали через себе, проживали разом із земляками.
Грай на Вулкан777, заробляй статус Знавець та Отримуй кешбек від 3% до 10%
Районний часопис заснований (початкова назва «Прапор колективіста») у березні 1930 року, а перший номер вийшов 2 квітня.
Веселка та різнокольорові барви слоту Rainbow Riches дарують гравцеві веселі та неперевершені ємоції від гри
Відтоді газета пройшла із жителями району нелегкий шлях від вузькопартійного видання, кожне слово в якому контролювали цензори з райкому партії, до громадсько-політичної газети.
Першим редактором «Прапора колективіста» був П.Ткаліч. 1931 року від нього нелегку естафету редакторського марафону прийняв Ю.Г.Барланицький. слід добрим словом згадати і тих, які працювали редакторами після нього: І.П.Скуратівський (1937-1938), Д.Л.Горбаньов (1938-1940), Д.І.Шкабура (1940-1941).
Із квітня 1944 року майже 10 років незмінно редакційний колектив очолювала жінка легендарної долі – Г.Т.Антонова. Наймолодшим редактором «Прапора колективіста» був вихованець і наступник Ганни Терентіївни – Олексій Іванович Новицький.
Недовго працював редактором районки згурівчанин Іван Іванович Кирій. Добру пам’ять залишив по собі передчасно померлий редактор Іван Павлович Мусієнко.
Новий час народжує нові імена. Скільки б років не минуло, проте ім’я талановитого журналіста та організатора газетної справи, лауреата республіканської премії «Золоте перо», редактора районки Олексія Маркіяновича Боровка завжди займатиме особливе місце в біографії видання. Він очолював редакційний колектив більше 15 років, довівши тираж газети до рекордної цифри – 12 тисяч екземплярів.
Пройдуть роки, десятиріччя, а ми, наші діти та онуки, наступні покоління повертатимемося до тих пожовклих сторінок, які творили фронтовик Микола Федорович Барабаш, Петро Павлович Радченко, Сергій Вакулович Альоха, Милентій Васильович Климчук.
Приємно, що саме «Баришівський вісті» свого часу відкрили шлях у професійну журналістику колишньому редактору «Баришівських вістей» і «Березанських відомостей» Миколі Мазуру, його дружині Галині Мазур, директору телерадіостудії «Березань» Валентині Власюк, її чоловіку Дмитру Власюку, відомій журналістці радіо «Ера» Ярині Лазько та іншим.
Багатьом знаним поетам наше районне видання дало путівку в життя. Пробували перо на шпальтах газети Іван Кирій, Любов Горбатенко, Віктор Грабовський, Олександр Шарварок, Наталія Білоцерківець.
Особлива наша вдячність колишньому журналісту часопису Віктору Федоровичу Калашнику, оператору комп’ютерного набору-коректору Ользі Савеліївні Гапон.
І сьогодні в редакційному строю журналісти-ветерани Олексій Маркович Надоленко, Лідія Семенівна Савченко та Марія Олександрівна Попруга.
8 січня 2011 року почав світ перший номер «Баришівського вісника» – нового районного періодичного видання. Тепер, користуючись сучасним досвідом створення контенту, технічною базою, новітніми дизайнерськими напрацюваннями, колектив журналістів має можливість ширше висвітлювати соціально значимі теми, максимально враховувати інтереси та індивідуальні вподобання широкого кола читачів.
Завдяки зусиллям молодої й перспективної Жанни Олександрівни Гаркавенко із 31 грудня 2011 року газета виходить в кольорі.
Із новими задумами та світлими сподіваннями дивиться у майбутнє нинішній головний редактор «Баришівського вісника» Аліна Олегівна Басенко. Журналістську професійну майстерність успішно удосконалює заступник головного редактора Наталія Олександрівна Ворона. Все впевненіше почуває себе в колективі оператор комп’ютерної верстки Сергій Валерійович Литвин. Високою працездатністю вирізняється головний бухгалтер Валентина Іванівна Юрченко, яка всіляко підтримує роботу редакції у складні моменти.
Крокуючи у ногу з життям, колектив приносить у газету нові ідеї, творчі знахідки і ніколи не зупиняється на досягнутому.
